Життя після смерті

Є життя після сметрі, немає життя після смерті – це, як кажуть, науці невідомо. Та все одно вона – наука ця – невпинно шукає відповідь на це запитання.

Крапка на крилі метелика

З нейрохірургом із гарвардської медичної школи Александром Евеном сталося те, що примусило його повірити в існування життя після смерті. У 2008-му році він занедужав на рідкісне захворювання – бактеріальний менінгіт.

“Якщо спробувати створити дослідну модель, максимально близьку до стану смерті людини, то бактеріальний менінгіт якнайкраще підходить для цього, – цитує лікаря компанія National Geographic (тут і далі всі цитати – прим. авт.). – Така форма менінгіту атакує всю зовнішню поверхню мозку”.

Кора головного мозку, тобто та її частина, що робить нас людьми, Александра була просто “відключена”. Через сім днів після смерті мозку чоловік вийшов із коми та дивовижним чином протягом місяця повернувся до нормального життя.

“Я бачив світ наче очима крота. Все було незрозумілим, у коричневих та червоних тонах, я пам’ятаю коріння над головою. Раптом я став крапкою на крилі метелика, що летить над прекрасним лугом, і там було багато таких метеликів. Потім ми покинули цей Всесвіт та відправились у те місце, яке я зараз називаю ядром. Ми летіли крізь пітьму, але мене не покидало відчуття присутності Бога…” – говорить Евен.

Тільки нічого нового в його словах немає. Подібні історії розказують тисячі людей, що зазирнули “по той бік”.

Брюс Грейсон – психіатр в медичній школі університету Вірджинії, який вивчив більше тисячі випадків передсмертних відчуттів.

“Всі люди, що знаходяться в тому стані, яке екзистенціальна психологія називає перехідним, бачили приблизно одне і те ж, – говорить Брюс. – Стійкі супутні відчуття цього стану – відчуття глибокого спокою, відчуття виходу із тлінності тіла назустріч м’якому світлу, що несе тепло та любов. Часто люди говорять про зустріч із якоюсь всемогутньою істотою”.

Всього лише галюцинації

Багато вчених розглядають ці явища як галюцинації. А вони, в свою чергу, є наслідком фізичного стресу, якому піддається мозок через брак кисню. Самі того не відаючи, ВВС США в семидесятих роках минулого століття підтвердили цю теорію. Вчені піддавали льотчиків великим навантаженням при обертанні в центрифузі. При цьому кров приливала до ніг, мозок відчував кисневий голод, а піддослідні втрачали свідомість. Більшість із них говорили, що бачили в цей час яскраве світло, інші стверджували, що полишали своє тіло та дивилися на нього зверху.

“У людей, що втрачають свідомість, спостерігаються схожі симптоми, однак ніхто з них не зустрічав померлих людей, – повідомив психіатр. – Проблема в тому, що всі ці фізичні доводи не пояснюють складні ходи спогадів та відчуттів, коли мозок вже нездатний на складні думки. Може, це останні марення розуму?…”

Пошук істини вимагає наукових доказів існування душі. Чи є душа міфом, чи це один із основних елементів Всесвіту? Із цим питанням пов’язане й інше, не менш важливе: що таке розум? Та звідки він взявся?

Докази Буття Божого

Схоже, що Ніцше зі своєю філософією тільки остаточно заплутав й без того “заблудлі” душі атеїстів. Практикуючий анастезіолог, що проводить курси із вивчення розуму в університеті Арізони, доктор Стюарт Хаммеров, можливо, хоче наставити грішників на шлях істини.  А заразом довести існування Бога. Фізично, а не якимись там думками.

“При анастезії пацієнтам нічого не сниться, вони втрачають відчуття часу, анастезія “забирає” свідомість, але мозок залишається активним. І в цьому є щось загадкове”, – розказав доктор Стюарт.

Не один рік, спостерігаючи за своїми пацієнтами, Хаммеров роздумував над цим феноменом. П’ятнадцять років тому він познайомився з фізиком Роджером Пенроузом, з якими вони розробили радикальну теорію роботи головного мозку, теорію, яка переросла в науковий доказ існування вічної душі.

В його основі так звані мікротрубочки – утворення всередині клітин нашого головного мозку.

“Якщо зазирнути всередину мозкової клітини, ви знайдете структурні компоненти, на кшталт кісток нашого тіла, тобто мікротрубочки визначають архітектуру клітини. На наш погляд – це щось на зразок комп’ютера, що обробляє інформацію на молекулярному рівні”, – говорить Пенроуз.

Така система дозволяє мозку функціонувати наче квантовий комп’ютер. Причому, така “машина” виконує операції принципово інакше, ніж звичайний комп’ютер. Адже, що таке мозок? Будь-який спеціаліст відповість – це набір окремих нейронів. Коли один нейрон посилає іншому сигнал, виникає “ефект доміно”. Це класичне уявлення про роботу мозку. Пенроуз та Хаммеров — справжні “відступники”. Вони вважають, що важливу роль в роботі нашого “розумного” органу відіграють квантові процеси.

“Для прикладу, якщо є нейронна активність у правій півкулі мозку, вона подвоюється завдяки квантовим процесам у лівій півкулі, – розказали вони. – Ці нейрони пов’язані, хоч і розділені”.

Дослідники стверджують, що зміна мікротрубочок в одній півкулі може впливати на мікротрубочки в іншій. Згідно квантової теорії, будь-яка крапка, навіть у порожньому просторі, може містити інформацію.

“В самій структурі Всесвіту міститься квантова інформація. Це означає, що інформація в мікротрубочках може з’єднуватися зі Всесвітом за межами мозку, – Хаммеров й справді вважає, що наші душі складаються з  тканини самої світобудови. – Я думаю, що розум або проторозум існував із часів Великого вибуху”.

У стані агонії, на його думку, мікротрубочки втрачають “квантовість”, але інформація в них залишається. Вона й розподіляється по Всесвіту. Якщо пацієнт повертається до життя, то й квантова інформація може повернутися у мікротрубочки, і тоді той, хто повернувся до життя зможе розказати про побачене. Просто, зрозуміло і ніякої тобі філософії. Шкода, що не всі вчені згодні “повірити” в Бога й після таких доводів.

Чи є душа у робота?

В 1907-му році доктор Данкен Макдугал припустив, що душа важить приблизно 21 грам. Він визначив це, зважуючи тіла помираючих від туберкульозу людей. Його відкриття, між тим, так і не було підтверджено.

Професор біології Крістоф Кох вважає: те, що робить людину людиною ніяк не пов’язано з окремими атомами. Це результат унікальної організації клітин мозку.

“Людський мозок містить близько 100 мільярдів нервових клітин. Кожна із них сама по собі дуже складна, одиничний нейрон ніби позбавлений свідомості, але коли вони взаємодіють один з одним, виникає самосвідомість.”, – підсумовує Кох.

Але в такому випадку очевидно, що вічне “я” не може існувати. Душа в цьому випадку не може бути вічною та пережити своє тіло.

Професор Стів Поттер розробляє мозок, який наполовину живий, а наполовину – машина. Команда Поттера бере нейрони, отримані із ембріонів пацюка, і вирощує їх на мініатюрних електродах. Коли мозок виростає, вчений посилає йому інформацію через ці електроди, а мозок реагує. Самі електроди зв’язані з комп’ютером, що підключений до Гіброта — робота, який контролюється живою тканиною мозку. Подібно будь-якій живій істоті, Гіброт вчиться, засвоюючи інформацію.

Але ось яке питання – чи зможе він коли-небудь стати розумним? Про це не знає ніхто. Як і про те, що в принципі за штука – розум. І чи можна наділити ним робота, не наділивши при цьому тим, що властиво людині – почуттями? Ну, а дізнатися, що буде після того, як цей  розум помре (якщо помре – прим. авт.) можна, схоже, тільки переступивши межу. Але чи так вже нам потрібно знати про це?

Джерело: naked-science.ru